Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1957 №03 Сторінка 6

(Друже Перче)
/ Журнал Перець /Архів / Рік 1957 / № 03 / Сторінка № 6
Журнал Перець 1957 №03 Сторінка 6 - Друже Перче. Забавив... (Мал. X. БІДСТРУПА. «Ланд ог фоль к Копенгаген). ДВІ МИСЛИВСЬКІ ПРИГОДИ Перша пригода трапилася біля Логвинового хутора, у забороненій для полювання зоні. У неділю тут появилася «Побєда» ЩЗ 69-34. З «Побєди» вийшли два солідних мисливці і давай палити в усі боки. Почули ту пальбу інспектор по охороні хутрового звіра т. Семко. сержант міліції т. Ір-гунов, мисливець т. Горобець і автор цих рядків та до мисливців. Хто такі, питаємо, і за яким правом у забороненій зоні браконьєрствуєте?! Як зчинили ж стрільці галас: Які ми браконьєри?! У нас права!!! І замість мисливських квитків розмахують якимись мандатами. Перевірили ми ті мандати й виявили, що то не звичайні браконьєри, а директор заводу т. Тарасенко й секретар Горлівського міськкому партії т. Судейко... Друга пригода трапилася тієї ж неділі. Тут же в районі Логвинового хутора з'явився ще один браконьєрський десант із Горлів-ки Прибув він на машині ГАЗ-67 УХ 79-24. Висадкою десанту керував якийсь Фролкін Василь Іванович Він пред'явив нам липове посвідчення мисливського інспектора, підписане секретарем виконкому Горлівської міськради т. Власовим і головою Горлівської ради товариства мисливців і рибалок Рєзниковим. І цієї пригоди ми не могли не описати. Спеціально для голови Горлівської міськради. Він повинен знати, хто в нього підписує липові посвідчення!.. А. ДЕГТЯРЬОВ, голова райради товариства мисливців і рибалок. Дебальцево, Сталінської області. ПОПУЛЯРНЕ ІМ’Я На під'їзних шляхах до Щеми-лінського цегельного заводу (Полтава) ями. вибої, баюри. Директора заводу т. Татарка це не турбує... (З листа до редакції) В Полтаві вже ввійшло у нехорошу моду Постійно згадувать директора заводу: Коли машини там буксують у негоду. Шофери згадують директора заводу. Під скати сунучи каміння чи колоду. Шофери згадують директора заводу. Як радіатори занурюються в воду. Шофери згадують директора заводу, Та як ще згадують! Але ніхто не знає. Коли ж директор їх згадає. П. ГАЙ. День Лі Син Мана. (Корейська карикатура). ВОДОГРАЙ Шкода нам тих, хто ще ні разу не буваю у П'ятихатках на Дніпропетровщині. Чудове містечко. Впорядкований районний центр. Багато є в ньому цікавих, мальовничих місць. Та, мабуть, найвизначніше місце центр райцентра. Особливо тепер, узимку. Надворі хуга, мороз, а на центральних вулицях П’яти-хаток б’ють фонтани Та хіба ж так б'ють! Вода з цих фонтанів заливає вулиці. Розливається на шляху, утворюючи вельми просторі й абсолютно безплатні ковзанки Дітям, розуміється, радість. А от дорослі ті мають халепу з тими фонтанами. Вони б'ють із труб водопроводу прокладеного від водної магістралі залізничного вузла до окремих підприємств та організацій міста. Замінити б поіржавілі труби водопроводу, відремонтувати б його та нікому. На одному кінці його стоїть Михайло Мартинович Гуса-ров і кричить: Я це я, начальник водопостачання залізничного вузла, а водопровідна магістраль не моя. Вона лежить на території Заїкіна, хай він її й ремонтує. Ну й що з того, гукає з другого кінця завідуючий П'ятихатським міськкомунгоспом Яким Зіновійович Заїкін, що магістраль на моїй території?! А на балансі в комунгоспі вона не лічиться. Ремонтувати її не будемо! Отак і перегукуються вже не перший місяць. А фонтани б'ють... А вода тече... Живе Боровик, поживає, Конторою управляє. Права рука У Боровика Надзвичайно легка. Винятково легка. Нею він працює завзято. Переборює труднощів багато. Хиби виживає. Недоліки виправляє, І все, завдяки одному секрету. Не виходячи з кабінету. Кажуть Боровикові недавно: На жаль, з цифрами не все справно. Докладали ж неначе всі сили, А план провалили... Нічого, друзі! гукнув Боровик. Не забудьте, що я чарівник. Цифру хочете мати хорошуі Це я можу. 7 І Браніслав НУШИЧ Мені самому дивно, що я вмію передбачати багато подій І явищ. Там. уже через п’ять мі. сяців після вінчання я передбачив, що в мене будуть діти. Першим знайшовся син з голубими очима, які зробилися згодом крапчастими, зеленкуватими, карими, І, нарешті, зовсім чорними. Це був жахливий хлопчисько з дивовижними примхами. Він, наприклад, відчував велику насолоду, коли висмикував з моїх вусів волосинку по волосинці. А я, ледве стримуючи сльози від болю, дозволяв йому робити це, бо теща розтлумачила мені» що я повинен терпіти, оскільки для батька мусить бути найбільшою насолодою те, що син висмикує йому вуса. Більш того, щоб украй втішити мене, теща навіть підбадьорювала мого тирана, примовляючи еесь час: «Смик, смик, смик!» Правда, це ще був тільки початок, а напо-чатку з дитиною возиться мати. Та ось минуло кілька років, I син настільки виріс, що всі турботи про його виховання перейшли до батька, тобто до мене. Коли я кажу «турботи», то це не звичайні слова, ви самі побачите, що це й справді були турботи. Доки мій син хвацько стрибав через чужі паркани, я все ще тішив себе думкою, що він буде Ганнібалом І в майбутньому перемахне через Альпи. Доки він стрибав через мою голову, я тішився з того, що бачив у ньому Мі-лоша Войновича*), який перестрибував через трьох коней з вогненними мечами на спинах. Доки він крав у сусідів крашанки, я все ще сподівався, що він стане великим завойовником Наполеоном. Але він незабаром почав викидати такі коники, що мені вже нічим було тішити себе, бо ні серед ПОЛІТИЧНИХ ДІЯЧІВ, ні серед ДІЯЧІВ культури я вже не міг підшукати ВІДПОВІДНОГО порівняння. Він, наприклад, побив шибки у вікнах сусіднього дому. І це ще нічого, бо в свій час багато великих людей били шибки у сусідів. Але одного разу він узяв моє найкраще літнє пальто, відрізав од нього полу й зробив з неї прапора. Під цей прапор він зібрав величезне військо й, оточивши мій будинок, подав знак до нападу. Незважаючи ні на вікна, ні на город, ні на все Інше, його війська захопили фортецю й на правах переможців учинили справжню різанину: вони поскручували голови всім курчатам. Розуміється, ця подія глибоко засмутила мене насамперед як батька, а потім I як власника загиблих курчат. Про свій жаль я розповів дружині, I її це, розуміється, теж засмутило. Того ж вечора, як I годиться засмученим батькам, ми зібралися на раду, щоб обмінятися думками. Дружина вважала, що наш син дуже здібна дитина, викапаний я. Я був згоден з нею, але вважав, що мій здібний син занадто вже демонструє свої здібності й, марно розтринькуючи їх, убиває в собі майбутню велику людину. Я, звичайно, не можу сказати, що дуже хотів би, щоб МІЙ син ПОПОВНИВ РЯДИ ЗАЙВИХ і некорисних для Сербії людей, я просто боявся, що він виросте дуже здібним. Я був певен, що, коли він буде дуже здібним, то, по-перше, він ніколи не стане міністром, а по-друге, ще чого доброго навчиться підробляти реквізиційні квитанції або гербові марки і, ставши відповідальною особою, складатиме явно фальшиві звіти й вишукуватиме пристойні приводи, щоб привласнити частину державного податну, або почне писати доноси на своїх *) Мілош Войнович персонаж сербського народного епосу. П. ГЛАЗОВИЙ. знайомих І друзів, одне слово, робитиме, те, що роблять здібні люди в Сербії. Розуміється, з такими здібностями його відразу ж призначать начальником округи, або головою…
 Друже Перче

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"