ГУМОР І САТИРА

Перець 1960 №01 Сторінка 5

/ Перець /Журнал перець / Рік 1960 / № 01 / Сторінка № 5

Перець 1960 №01 Сторінка 5. Ол. КОВІНЬКА До 60-річчя дня народ БЕЗУМОВНО, Я НАРОДИВСЯ ЗИМОЮ 1. Про дату мого народження дві версії ходило. Перша народився улітку, друга взимку. Я сам довгенько вагався: у яку саме пору я вперше оченятами блимнув? Отак сумнівався й хитався, аж доки по пам’яті не згадав. Да! Я ж добре усю ситуацію пригадую, до дрібниці припо.минаю, як я на білий світ появився. їй-богу, точно знаю, що я спочатку замахав рученятами, а потім почав вибрикувати ноженятами. Вибрикую собі й вибрикую, коли чую, холодний вітрюга як подме, як віхоне. Еге-ге! думаю. Значить, на дворі завірюха! Чого я, думаю, до літа не підождав? Єй-єй, таки здорово у коліна піддувало, здорово й у п’ятки дошкуляло. Ви знаєте, аж трохи пальці приморозив... Очевидно, не було їх чимсь тепленьким прикрити. Оця холодина мене остаточно переконала: безумовно, я народився зимою і народився без штанів. лети порекомендувала: оченята йому зав’яжіть, ноги зв'яжіть, руки скрутіть, потримайте голівоньку і на спину холодненький камінець покладіть... А може, гарячу цеглину? Ні, ні... Боже вас борони! Кладіть холодну каменюку. Приложіть, пудиків на три... Можна й з гаком... Не повредить... Покладіть, і болість, як рукою, здійме. Першою скрикнула тітка Явдоха: Три пуди?.. Господи! Така вага й здорового на той світ зажене! Не зійшлися на пудах... Покликали другого «медика»... Друга знахарка другого діагнозе установила зглазило... Єсть таке око загребуще, око завидюще. Подивиться отак, гляне отакечки готово. Починає тебе трясця трясти. Починає тебе згинати, починає тебе вдвічі перегинати. А його, голубчика, в три погибелі зігнуло. Склавши в кутку гонорар: курку, корець пшона і цеберку вівса, знахарка почала лікувати, почала чаклувати. Територію до пупа слиною оплювала, вище пупа молитвами обшептала. Допомогло... Урятував молодий хвершал. і ) Гляньте, чим увінчана Голова Ковіньчина! Що на ній перчини, не без причини. То Ця Та Ковінька замашна, до того ще й смішна. Зроблена із дерева Вона не з дешевого, А з міцного, доброго, Справжнього Вишневого. У мої юні роки молоде покоління виховували здебільшого батогами й ремінцями. Для науки не шкодували й молодого деревця. Шмагали коротенькою лозиною і стьобали довгенькою хворостиною. Змалку й мене дуже часто і дуже сильно били. У голову штурхали, в потилицю пхали, у спину попихали... А вже отій бідолашній грішниці перепадало!.. Не при хаті згадуючи, терпіла, червоніла й щеміла... Що ж ви вдієте, характер такий смішний удався! Лупцюють, знущаються, а мене з усіх оцих скажених витівок сміх розбирає. На законі божому, по темі як людей з глини ліпили я, перемагаючи трепетливий жах і чергові ляпаси, на всю школу заливався. У мене й досі праве вухо довше лівого. Ото отець духовний «усердствовав...» Удовж і впоперек витягав і шматував... Не любили слуги божі сміху людського. Не любили і тяжко нашого брата селюка по голові глушили. Мама, бувало, казали: Стану і журюся, і сумую, і плачу. Б’ють тебе смієшся... штурхають смієшся... Хоч би, думаю, заплакало. Хоч би сльозу пустило. Хоч би тобі що сміється!.. Сміється, як не перед добром! Боже ж, яке ти шибене…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"