Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1961 №19 Сторінка 4

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1961 / № 19 / Сторінка № 4
Журнал Перець 1961 №19 Сторінка 4. Є в мене сусід Тимофій Глечик, а по-вуличному Хитрий. Чому його так прозвали? Послухайте, розкажу. Нам І лечик ще молодий, років піл сорок, і при доброму здоров’ї. Комплекцією схожий на базарних м'ясорубів. А в колгоспі і за холодну воду не візьметься. Примусити навіть сам голова артілі не може. І ось чому. Колись, ще після війни, Тимофій їхав на гарбі з слонами. Заснув, упав, і віл йому наступив на ногу. З того часу Глечик вважає себе інвалідом Вітчизняної війни. На збори чи в контору ходить з палицею і страшенно шкутильгає. Вдома, як я придивився, не шкандибає і ходить без палиці. Луже любить Глечик виступати иа зборах, гостро критикувати, особливо керівництво. Він завжди бере слово першим і починає так: «Іовариші, я скажу прямо, як інвалід Вітчизняної війни...» і пішов! А ще дуже любить скандалити і писати різні скарги на людей. Ото тільки хто його покритикує так і полетіли депеші в район, область, в редакції. Має і ще одну характерну рису Тимофій: страшенно лю- він насипався на мене? А за що?! Або взя і и нашого голову... Весь час пиляє мене, щоб ходив на роботу А я не можу, як інвалід, і працюю за своїми здібностями.. А з чого ж ти живеш? хтось перебив. З чого живу? Люди добрі допомагають... Комусь кабанчика заколю, овечк оббілую, пораджу, як піч чи грубку перебудувати, от люди, спасибі, й діляться шматком хліба... Тут я вже не витримав і кажу: Тимофію, ти розкажи, куди так часто виїжджаєш мотоциклом, то привозиш і за що п’єш? Глечик як стрибне до мене; А тобі яке діло, старий, куди я виїжджаю?! Як інвалід, маю повиє право їздити куди схочу! Та який же ти інвалід Вітчизняної війни? кажу. -Заснув, упав з гарби, віл наступив на ногу, а ти мелеш... .’іюди почали сміятися і мене підтримувати. А Глечик: Наклепи зводиш, старий служака царської армії!! ('.тривай, я тобі покажу! У мене в самому Києві є дядько!.. Та бузини ж, кажу, нема на городі! Люди почали ще дужче сміятися, а Тимофій почав бити себе кулаками в груди. Всі ви однакові! Я до Києва доберусь! У суд передам!! І прожогом вискочив, забувши навіть, що треба шкандибати. Добре тоді записали в протокол про Глечика. Правда, він про це не чув, бо кудись зник на мотоциклі. Тижнів два не було його. Стоїть хата з забитими вікнами, та виє песик. Якось, коли вже стемніло, чую: щось дерчить з гори. Далі чую співа: «Є у мене колясочка позолоченая-я-я...». Сиджу собі біля порога й слухаю. Бо всі діти й онуки пішли в кіно. Коли гульк: вривається, як бомба, мотоциклет у наші ворота і прямо на курник! Коляска відлетіла, перекинулась, а Глечик шугонув через курник у дерезу. Я підбіг- Хто тут? запитую. Ой, почувся жалібний голос. Де це я? У мене, кажу, за курником. бить, коли когось знімають з роботи. Навіть, коли почує, що десь за кордоном усунули якогось міністра, радіє, як мала дитина. Ото прибіжить до мене і ще з порога: Іване Гнатовичу, новину чули? Полетів, сякий-такий, з роботи, тільки штаньми майнув! Докерувався! Мабуть, і з нашим головою скоро таке буде... Пам’ятаю, саме в гарячу весняну нору Глечик позабивав дошками вікна в хаті і кудись подався на велосипеді. А жив він сам, мав лише песика Бобку. З місяць не було. Коли якось надвечір з’явився на якомусь старому мотоциклеті з коляскою. Зайшов я до нього і питаю: Що це ти иритяг, Тимофію? А він як заведе п’яним голосом: «Є у мене діжка пива, а друта-га вина-га-га, є у мене колясочка позолоченая-я-я!» А навіщо воно тобі. Щоб тільки в дворі дерчало? Положено, каже, як інвалідові. І знову затяг пісню. З того часу Глечик майже зовсім…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"