ГУМОР І САТИРА

Перець 1963 №19 Сторінка 5

/ Перець /Журнал перець / Рік 1963 / № 19 / Сторінка № 5

Перець 1963 №19 Сторінка 5. Біля головиного кабінету з досвітку низалася черга. Першою стала баба Килина. З затамованим подихом дивилась на довідку, що н тільки-но написав секретар, і шанобливо, наче на врата вівтаря, зиркала на двері головиного кабінету. Довідку попросив її онук Дмитро в учорашньому листі нагально, лай, каже, напише колгосп, що я ваш онук, а ви одинока, то мене відпустять і поза строком. Баба тримала вже внукову відпустку в руках, та до повного щастя не вистачало на документі не стільки головиного підпису (і замісник черкне), як пе чатки. Ананіїв приймак мав затвердити ордера на шифер, що ним залишилось накрити хату. І ви ж розумієте, як може чекати власної оселі приймак хай навіть такої улесливої («Сьогодні ради неділі втирайся крамовим рушником!») тещі, як тітка Ананиха. Далі стояла самогонниця Варка, яку викликали до голови для остаточної розмови перед громадським судом. Вона й напоумила нас, конторських працівників, що скоїлась з головою якась біда. А ви, бабо Килино, співчувати повинні б. Самі були молоді, присипали чоловіка ранками. Баба Килина аж на лиці мінялась. Стида-сорому немає на тебе, махала рукою. Чоловік у полі до схід сонця, а ти таке верзеш. Під сьому годину приплентався з гаража до контори заспаний головин шофер Панько і ніяково запитав нашого бухгалтера: Може, Іван Іванович з Панасом виїхали, бо я під капотом трохи, сказать би... ремонтував?.. Бухгалтер наділив Панька непримиренним поглядом, а мені тільки на двері показав очима. І я пішов. В головиному курнику, захлинаючись, виспівував півень і кудкудакали кури. Рудий собака, тягаючи ланцюг на дроті, погавкував на вікна. Я зупинився, прикидав про себе довжину ланцюга і віддаль від дротини до ганку. Аж це зненацька долетіло до мене: Та не бійся, Корнер не достане до порога. Біля паркана з поливалкою в руці вешталася сусідка Горпина. Я відчинив сінешні, постукав у хатні двері і, не діждавшись дозволу, готовий до всього, натиснув клямку. Проти дверей на канапі лежала господиня з прикритим білою ганчіркою лобом. Іван Іванович сидів край столу, підперши голову обома руками. Я привітався і приступив до нелегкої місії. Бухгалтер послав запитати, коли ви будете, а то чеки не підписані і Варка всяке говорить... На канапі застогнала господиня. Іван Іванович поквапливо взяв кухля, полив водою ганчірку в неї на лобі, звів на мене порожні очі, одповів з тугою: Дурень... Мені було таки прикро, що лізу з такими дрібницями до людини, у якої на руках хвора дружина. Пробачте, я не знав... Іван Іванович ще раз глянув на мене, і цього разу вже, здається, побачив. Не ти. Петя мій дурень. Школу хореографічну залишив. Ой, залишив, з стогоном видушила головиха. Мені одлягло від серця. То, може ж, він у ковалі пішов? запитав я з неприхованою радістю. Мені не хотілось, щоб наш колгоспний молотобоєць Петя витанцьовував на сцені вечорами і серед білого дня в робочий час. Ой, не нервуйте мене, водила плечима на канапі головиха, талант погубили. Я вже переминався з ноги на ногу, ладен іти, та шкода ж було залишити в горі Івана Івановича. Єдиний, розумієш, він у мене, стискаючи скроні долонями, тужив голова по-чоловічому без сльози, і куди... У футболісти пішов. Ти розумієш, чи то до мене, чи до дружини простягав руки, тоді встав і вже тільки до неї: А я не казав тобі, не давай йому м’яча. Було й не пообідає. Книжки в запічок та й пішов по городах за тим футболом вихвицювати. На мені цілий колгосп, а ти ж де була?.. Ой, не нервуй мене, чуєш! звелася на лікті головиха. Ой, не... Я не чув, що вона говорила далі. Услід за Іваном Івановичем я ви-майнув з хати. Сонце, що підбилося над високовольтною щоглою, мабуть, таки мало над нашим головою магічну силу. Він оживав на моїх очах. Випустив півня з курми, посипав їм проса, налив собаці вчорашнього борщу. Навіть привітався з Горпининою Марійкою. І вона осмілилась запитати .через паркан: Іване Івановичу, а коли вони гратимуть? Хто? Ну... зашарілась дівчина, Петрусь ваш. Ніколи, я йому покажу грання, враз насупився Іван Іванович і пхнув чоботом собаку, що лащився біля ніг. А ти, Кор-р-нер, не лізь, куди не кличуть. Марійка сердито гукнула до матері, що тупцювала біля смужки матіоли: Чого б то я час марнувала. Давайте снідати, бо вже дівчата давно на полі... Аж під обід голова підписав довідку бабі Килині і ствердив ордера Ананійовому приймакові. На Варвару тільки глянув жалісливо і махнув рукою. Чого це він так? спантеличено запитала жінка…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2024 "Перець - гумор і сатира"