Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1964 №18 Сторінка 4

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1964 / № 18 / Сторінка № 4
Журнал Перець 1964 №18 Сторінка 4. о яишшшк» КРАЩІ люди ТРУДЯЩІ молот», велоси- Навіть ті, хто щодня їздить тут, зача- Тепловозобудівний, «Серп і педний... ровано слухають оповідь про історію підприємства, бойове минуле- харківського пролетаріату. Та це не тролейбус, а факультет історії і одночасно школа ввічливості на колесах! захоплюється гість. У нас, в Москві, всі водія Колосова знають. Теж добре обслуговує, але щоб отак... Нараз всі помічають розмальовану дамочку, що з передньої площадки заходить. Порушни- ПЕТРОВІ СТЕПАНОВИЧУ КОЗЛАНЮКУ, автору «Усмішок крізь грати», романів «Юрко Крук» та «Весна», опові- дань «Золоті руки», «Оповідання Івана Клена» та багатьох інших книг. (З НАГОДИ ШІСТДЕСЯТИРІЧЧЯ) ЗАЛІЗНИЙ ХАРАКТЕР с«ріс на колесах Це для тих пишеться, до кого гості їздять. Для обміну досвідом: що робити, щоб гостеві догодити? До мене гість приїхав з Москви. Діставшись з вокзалу на таксі, почав ремствувати: Проїхав Харків і не бачив міста. Водієм таксі була чудова дівчина. Приємна співрозмовниця. Про московські моди мене всю дорогу розпитувала, а я розповідав. Тепер як хочеш, а покажи мені Харків. Так, щоб за півдня завтра впоратися, бо далі їхати треба. Як тут викрутитися? Водити гостя по вулицях, площах, парках, стадіонах, музеях, театрах, заводах, новобудовах? На це діло і тижня не вистачить. Спіймав уранці таксі. Водій мужчина. Цьому, гадаю, найсвіжіші дані про столичні сукні ні до чого. Ну, їдемо. І спершу все нормально було. Та дізнався водій, що москвича везе, і шулікою накинувся на нього: Останній матч між нашими бачили? О! Так як же там здоров’ячко Яшина, і шведами Вороніна? Як... І пішло. За півгодини дороги рахунок зустрічі був 0 : 1 на користь водія. Не витримав я і зупинив машину. Дивлюсь ми вже в заводському районі, на околиці міста! Спохмурнілі, сідаємо в тролейбус, щоб назад їхати. Мовчимо. Коли це з репродуктора під стелею: Доброго ранку, товариші пасажири! Ваш тролейбус № 171 по четвертому маршруту йде від Нових Будинків до міського парку. Давайте весело і культурно проїдемо містом. Спершу оглянімося на сусідів і посміхнімося на знак приємного знайомства. Та сміливіше, товариші: за посмішку не штрафують. Отак. Ну, бадьорого вам настрою і щасливої дороги. Поїхали! У тролейбусі пожвавлення. Всі озираються, до сусідів якось по-домашньому посміха- ються. А динамік не вгаває: Тих, хто вперше прибув до нашого міста і їде в нашому тролейбусі, я від імені всіх харків’ян щиро вітаю з прибуттям і бажаю приємних вражень. Ласкаво просимо, дорогі гості! Спасибі! на весь тролейбус кричить мій супутник. Оце да! Ну, а тепер, коли між нами встановилася атмосфера взаєморозуміння, хай кожен згадає на ВІЛЯР Максим Семенович Маленко сидів за святковим столом і, ю сидів за святковим столом 1, як ото учень на екзаменах, хвилювався. Його скромна натура ніяк не могла сприйняти за один раз стільки привітань і стільки теплих слів. І все ж, десь там, аж у найглибшому куточку серця, Максим Семенович тримав ку серця, Максим Семенович тримав вільну місцину для поздоровлень Сашка-«Голоблі». Сашко-«Голобля» це Олександр Михайлович Гречаний, колись друг дитинства, а те- о пер керівник установи, де працює Маленко. «Прийде чи не прийде? Удостоїть чи ні? під веселий гамір і музику юрмилися думки в голові Максима Семеновича. Прийде! Як же це не прийти, коли товаришеві п’ятдесят стукнуло, коли у нього такий день урочистий». І він прийшов... На мить все стихло. Вщухли жваві розмови. Обірвалася музика. Олександр Михайлович кивком посивілої голови привітав співробітників і гостей, поспіхом потиснув руку іменинникові і звично попрямував на місце, де стояла його «штрафна». «Видно, не мене першого з запізненням тає, подумав Максим Семенович. знає своє місце за столом, як старий кінь ясла... Тьху-ти. шо мені в голову лізе. Товариш же, а я таке про нього. Ось зараз він, як колись у дитинстві...» ВІ- Добре гість. Завод чудесним пасажирам квитки взяти! шепоче водій те, про що мені таким нагадувати незручно... А ми ж забули Ну й ну! кондиціонерів, зупиняє машину. Дивіться праворуч. Це передове вже 16-й раз завойовує перехідний червоний прапор раднаргоспу. Перший у Харкові завод комуністичної праці. У підприємство міста ця! Що ж водій робити буде? А водій відчиняє двері і щось стиха їй говорить. Та не на ту. видно, натрапив, щоб отак домовитись. Не ваше діло! репетує дамочка, вчитель знайшовся! 1 тоді водій зникає в кабіні. Оживає репродуктор: Жінки у нас заходять з передньої пло- щадки в чотирьох випадках: якщо вони з дітьми, інваліди, бабусі, або... Мені г ----- звідси не видно, але, здається, що громадяночка і під четвертий випадок не підходить... У тролейбусі -магає випустити Іч, в дзеркальце V сьогоднішніх номерах обласних газет ви жете знайти матеріали про кращих людей воду. Біля водія, мабуть, агітатор сидить? заглядає в кабіну мій гість- там один хлопець за кермом. І не читає, а так, підозріло мо- за- Ні, між іншим... Між іншим, -що на селекційній станції, щойно проїхали, ЗО років працював двічі Герой Соціалістичної Праці академік Юр’єв, який вивів 19 сортів пшениці. А тепер, доки закритий переїзд перед турбінним заводом, я розкажу вам одну веселу історію з репертуару Арка- нагадаю, V перехоплює «хлопець», яку ми дія Райкіна... І розказує. Так розказує, гримлять оплески. Це, звичайно, весело, вгамовує паса-водій, а от отій дівчині в сірому - не дуже. Вона, мабуть, сердиться на того парубка в береті, що сидить і переживає: як незручно дівчині стояти! Не гнівайтеся, дівчино. Парубки тепер дуже скромні пішли. Ото він ніяк не наважиться запропонувати вам місце... Парубок зривається на рівні. А тролейбус шо в тролейбусі жирів плащі о весело, їде далі. На зупинці біля турбінного мій гість дізнається, що перша турбіна, випущена заводом, мала потужність 25 тис. кіловат, а тепер головний конструктор заводу Шубенко-Шубін м вже проектує турбіни на весь мільйон кіловат. 5Г Ж р Дорогі товариші! підніс чарку Гречаний. Прошу хвилиночку уваги! постукав він по пляшці «Березівської». «Гм, як на зборах починає, замітив про себе Максим Семенович. Але нічого. У кожного своя манера. Свій стиль. Спасибі й за те. що не забув. Скажи ж, Сашо, щось таке гарне, близьке серцю. Хай почують люди!» Для чого ми сюди зібралися? дивлячись на одвірок, сам себе запитав Олександр Михайлович. значити п’ятдесятиріччя ось цієї людини, показав він олівцем на Маленка. А про цю людину можна багато чого сказати... «Що з ним? знизав плечима Максим Семенович. Ніби в мене ні прізвища, ні імені нема, що одними займенниками користується. А у школі ж Сашко найбільше незадовільних оцінок мав саме за оці займенники. Ну, давай же, давай, друже!» Цю людину, ніби наперекір Маленку вів далі Гречаний, я від вас усіх. А вірніше, з тих часів, пробачте, ще босоніж по вулицях гасали... «Нарешті, по-людськи заговорив, затеплилося в грудях у Максима Семеновича. А гасали, Сашку, гасали. Бувало, і в огірки чужі заліземо, й садок чий-небудь обнесемо. Не раз А для того, товариші, щоб від-ось знаю давно. Раніше коли ми, по-людськи заговорив, регіт. Дамочка спалахує і ви-їй нагадує про повагу до критики і лише тоді ви-приємнішої зустрічі. 11 негайно. Та водій м пускає, побажавши приємнішої зустрічі. Площа Руднєва, Університетська гірка, Ус-площа Тевелєва, Сумська... пенський собор, І скрізь і подіями сьогоднішнього дня. Він знає, що Мая. ковський і нією скла і бетону», а Барбюс «організованою які о історія міста, яку водій оживляє назвав…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"