Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1964 №08 Сторінка 2

Журнал Перець 1964 №08 Сторінка 2. МИ НЕ БАЖАНІ... ТІЛЬКИ ДЛЯ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ «НАСЬОН» Ви їдете машиною національним шосе № 7. Свисток: Ваші документи? Ви показуєте свою сіру картку. Ви передплачуєте «Насьон»?* Ні, я навіть не читаю цієї газети. Шкодую, месьє, але в такому разі ви не маєте права користуватися національ ним шосе. Послухайте, пане жандарм, ось квитанція про сплату податку на впорядкування французьких шляхів... Це мене не обходить! Ви збентежено поспішаєте до найближчого вокзалу. Просите квиток до Брів-ла-Гайарда. Стривайте, шановний, звертається до вас касир. Ви передплачуєте ««Насьон»? Ні, я не член ЮНР. Шкодую, месьє, але поїзд на Брів зарезервовано для активістів правлячої партії. Неймовірно! скажете ви. Та послухайте далі... Ви повертаєтесь додому і вмикаєте телевізора. Ваш син студент разом з професорами демонстрував на вулицях Парижа. Телебачення в нас національне: і воно про це ані пари з уст. «Ясно, міркуєте ви. Студенти теж не читають «Насьон» і, отже, не мають права, щоб про їхні виступи повідомляло національ не телебачення». Про страйк залізничників телебачення теж намагається не згадувати. Вам лише дають зрозуміти, що ваш брат, машиніст, відмовляючись вести тепловоза, штовхає країну до катастрофи. А може, треба дозволити машиністові виступити по телебаченню, висловити свою думну з приводу цього? Ні, це неможливо: він не передплачує «Насьон», і національне телебачення не дасть йому слова. Нарешті, ваша дружина хоче гідно відповісти осипаній перлами дамі на її нахабні поради. Да ма щодня бубонить з малого екрана: «Мадам, якби ви були розумнішою і спритнішою, ваша сім’я не знала б нестатків...» Та поради дами лишаються без коментарів: нічого не вдієш. Мімі, ти ж не передплачуєш «Насьон», а телебачення в нас національне!.. Аж ось консьєрж приносить вам листа з платіжним повідомленням національного телебачення. Вам пропонують сплатити ще один маленький рахунок за те, що ви маєте право нічого не знати про події на паризьких вулицях, на наших вокзалах і ринках, а натомість будете слухати панегірики тій політиці, яка подобалася б вам, коли б ви читали «Насьон». І тоді ви берете ваше перо і пишете: «Пане касир! Я член нації. Але з деякого часу я, на жаль, ніяк не можу розлучитися з ЮНР. Як же ви, який служите тій партії, насмілюєтеся вимагати трудові гроші від громадян, що належать до опозиції? Ось плата за мій телевізор, але змініть пластинку, пане, я не хочу платити за це шахрайство»... І ви поспішаєте на пошту, поки ціни на марки знову не підскочили вгору. ВІЙНА І ГЕРИЛЬЯ ЗАКОРЕНІЛИЙ ДИРЕКТИВНИЙ * «Насьон» (« Нація») французька газета, що (. рупором деголлівської партії ЮНР «Анархія!» волає «Парі-жур», газета мільярдера Дель Дюка. «Ой лишенько!» бідкається «Насьон*, рупор самого генерала-пре-зидента. Що ж, цей страйк і справді приніс парижанам деякі незручності. А як же інакше можна було добитися задоволення таких скромних вимог, що навіть газети, які кричать про анархію, не насмілюються опублікувати їх? Хто ж винен у тому, що так сталося? За чотири дні до початку страйку всі профспілки, що об’єд нують кондукторів паризьких автобусів, зробили свій останній демарш. Протягом чотирьох днів міністр Пагай зневажливо відмовлявся відповідати їм. Хто ж тут провокатор? Хто сіє анархію? І хіба мовчанка міністра не доводить, що під владою консорціуму банкірів і монополій, яким є сучасний уряд Франції, трудящим залишається лише один шлях страйк? Та подивимося, що далі пише «Насьон»: «Три мільйони трудящих були паралізовані страйком якоїсь тисячі кондукторів автобусів». «Насьон», як бачимо, дуже любить трудящих. Вона не любить лише шахтарів, залізничників, вчителів, електриків, металургів, комунальників, газовиків... які «завдають шкоди трудящим», позбавляючи їх вугілля, поїздів, шкіл, світла... Отож, щоб захистити трудящих від залізничників, учителів, електриків, металістів тощо, і було сформульовано антистрайковий закон. Газета «Монд» приєдналася до «Парі-жур» і «Насьон». «Страйк, пише вона, це війна. А несподіваний, раптовий страйк герилья, партизанська війна. Війна має свої закони. Пер ший з них полягає в тому, що війну оголошують. Герилья ж це війна людей, які перебува ють поза законом, які не гребують нічим. Це крок назад, це повернення до джунглів». Закони війни... Люди, що стоять поза законом... Боже мій, невже «Монд» не помічає, що саме так двадцять років тому гітлерівські окупанти говорили про французьких партизанів? Істина полягає в тому, що уряд банкірів і робітничий клас вороги, що наш світ це театр постійної герильї, щоденної партизанської війни, в якій мундири і справді можна бачити лише з одного боку барикад. Кожне підвищення цін, кожне звільнення з роботи, кожне збільшення прибутків, кожна провокація міністра все це анти війни, а страйк є відповіддю на них. Отже, засудити той чи інший вид страйку, вносити якісь обмеження в право на страйк це означає регламентувати зброю однієї з воюючих сторін, коли руки другої розв’язані. Це було б повернення у минуле століття, у джунглі часів, коли капіталіст був необмеженим паном і хазяїном. А тепер уявіть собі, що весь робітничий клас раптом почне «герилью»! Чи скаже нам «Насьон», що стане тоді із жменькою верховодів, які паралізували добробут 46 мільйонів французів? ЛАТИНОАМЕРИКАНСЬКА ІДИЛІЯ Ви берете радянських людей і папуасів, янкі і кафрів, індійців з Перу та індусів з Індії, робите додавання і ділення й одержуєте цифри, які пояснюють, чому Латинській Америці «необхідно» так багато військових диктатур, чому Куба обрала соціалізм, чому чілієць Пабло Неруда і кубинець Ніколас Гільєн, два великих поети нашого часу, стали комуністами: виробництво електроенергії на Душу населення в усьому світі дорівнює 720 кіловат-годинам, а на одного латиноамериканця припадає лише 310 кіловат-годин. Нема чого й казати, гарненька система, за якої нав’язують свою волю васалам, примушують їх розвивати лише одну галузь економіки, а це ставить їх у цілковиту залежність від цін на світових…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"