Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1965 №22 Сторінка 3

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1965 / № 22 / Сторінка № 3
Журнал Перець 1965 №22 Сторінка 3. Це, звичайно, хоч кого могло здивувати. Але не покупців меблів. Покупці знають, що до цього грузовика відступитися страшно, бо він і справді кусається. За перевозку грузовиком треба платити вдвічі, а то і втричі більше, ніж кобилою дяді Миші. виявляється, в районі цього складу рух виключно «лівосторонній»: паливо людям розвозять шофери-«ліваки». А вже їх не треба вчити, як дерти з клієнта шість шкір. Тільки шість. На сьому шкіру шофери-ліваки не зазіхають, бо знають, що вона ще знадобиться ЗЕ Дядя Миша водій транспорту потужністю в одну кобилячу силу везе що завгодно і куди завгодно, а бере за це з клієнта по 86 копійок за кілометр. Перевозка гарнітура меблі вартістю в 500 600 крб. обходиться їх власникові 3 4 карбованці. А грузовиком «Трансагентства» 12 крб. Так диктує тариф. Що правда то правда, погоджується начальник «Трансагентства» т. Палій. Але ж не я цей тари рант. Ось... 1 ЗЕ вигадав. У мене прейску- людині, коли доведеться розраховуватися з дроворубами. Невже дроворуби з комбінату добрих послуг такі рвачі? наївно спитали ми. А де ви бачили комбінатівських дроворубів? Мабуть на папері? А й справді, про організацію бригад розпи- лювачів та дроворубів, які за помірну плату повинні обслуговувати населення, ми прочитали в одному офіціальному документі, який нам по- і казали у виконкомі Чернігівської міськради. Вона бачила дуже приємний сон. їй снилися гонки. Не звичайні біта на іподромі, а змагання між конякою й автомобілем. Конякою була вона сама кобила Слива, Інвентарна власність Чернігівського деревообробного комбінату системи побутового обслуговування. А напис на борту грузовика, з яким вона змагалася, свідчив, що належить він чернігівському «Трансагентству» і що його призначення теж обслуговувати побутові потреби населення. Грузовик ревів усіма циліндрами свого багатосильного мотора, намагаючись вирватись уперед. Та марно: Слива обганяла його. Немолода і не дуже показна на вигляд кобила впевнено наближалася до фінішу і з завмиранням серця чекала оплесків. І от, нарешті, хтось заплескав. Цей «хтось» був дядя Миша. Він владною рукою господаря поплескав кобилу по м’ясистому крупу, басовито гукнув: «Н-но, поїхали!», і прекрасний сон зник в одну мить. Почалося буденне трудове життя. Однак і воно було схоже на сон. Кобила озирнулася і побачила, що вона й справді попереду. Вона везла до міста меблі, щойно куплені людьми в магазині, а грузовик автомашина, спеціально устаткована для перевезення меблів, зостався позаду. Люди чомусь од нього сахалися, наче то був не автомобіль, а злий пес, готовий укусити кожного, хто наблизиться до нього. До речі, у «водія» кобили теж прейскурант. Але скромніший, ніж у «Трансагентства». Чи не тому, часом, він такий скромний, що кобилою править один лише їздовий, а грузович-ком (одним-однісіньким грузовичком!) керує…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"