Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1965 №16 Сторінка 2

(Телеграфне Агентство Перця)
Журнал Перець 1965 №16 Сторінка 2 - Телеграфне Агентство Перця. Дуже щирий і одвертий лист тов. В. РОМЕНСЬКОМУ голові Лисичанської міської Ради депутатів трудящих. Здоровенькі були, вельмишановний товаришу Роменський! По-перше, категоричний полум’яний привіт! По-друге, найкращі побажання! А по-третє, діло ось у чім. Якщо пригадуєте, на початку славного сьогорічного мая, коли в наші гарячі серця вже стукалося велике і радісне свято Перемоги, я послав закритого листа, в котрому уклінно просив виручити із житейської скрути одну дуже шановну жінку, яка в роки війни активно допомагала зем-лякам-партизанам у боротьбі з фашистськими загарбниками. Нагадаю вам мова мовилась у тому листі про Ольгу Григорівну Бирку. Хто така Ольга Григорівна Бирка? Ольга Григорівна Бирка кадрова робітниця заводу «Донсода». Працює 4 на цьому підприємстві з 1928 року, а прожи- ває у місті Верхньому, по вулиці Красній, 95, без будь-яких вагань оддала свою оселю у розпорядження народних месників, хоч добре знала, як все це може скінчитися, коли окупанти пронюхають, чим дише і чим живе її старенький отчий дім. Бог не видасть, свиня не з’їсть, казала Ольга Григорівна, а раз треба, то треба. Все, на щастя, обійшлося добре. Недобре почалося потім. Будиночок, як я сказав, і до війни не відзначався молодістю і кріпким здоров’ям, а тепер уже зовсім на ладан дише. Цей незаперечний факт ще два роки тому офіціально засвідчив своїм рішенням колишній виконком колишньої Верхнянської міськради: «Внаслідок того, що у вищезгаданому будинку був виритий партизанський підвал для схову зброї, цей будинок утратив стійкість і прийшов у повну непридатність, де жити не зовсім безпечно». Так і записано чорним по білому. Тим же таки рішенням виконком міськра- II», їй у батьківському двокімнатному будиночку. Я вказав вам адресу О. Г. Бирки не для того, щоб сповістити точне місце її прописки, а зовсім з інших і значно поважніших міркувань. Справа в тому, що цей скромний старенький будиночок став уже часткою нашої героїчної історії. У роки гітлерівської окупації у ньому перебував штаб партизанського загону, а під будиночком був виритий потаємний підвал для зберігання партизанської зброї і продовольства. Ольга Григорівна цілком добровільно, ди зобов’язав директора заводу «Донсода» тов. Васильченка протягом 1963 року надати тов. Бирці нову квартиру. Товариш Васильченко рішення міськради не виконував та й не виконував, а коли вона стала «колишньою», то й зовсім легенько зітхнув. Він розсудив по-своєму мудро: раз міськрада колишня, то й рішення її колишні. І не кує собі, і не меле. Аж у квітні цього року звернулася Ольга Григорівна вже до мене: Допоможи, Перче, в моїй біді! Скільки не прошу, скільки не пишу тири! А старенька наша хижа вже зовсім валиться. Я одразу написав вам листа і попрохав вас зробити все можливе для того, щоб колишня вірна партизанська помічниця, шановна кадрова робітниця зустріла свято Перемоги в вій оселі, а коли це неможливо, то, принаймні, хоч прискорити надання їй квартири. Я так сподівався, я так надіявся, і раптом одержую холодну й бездушну, як залізобетон, одписку: «вопрос о предоставлении жил-площади гр-ке Бьірко О. Г. будет решен в порядне очередности предоставления квартир трудящимся заводи». Ви навіть не запросили Ольгу Григорівну в міськраду, навіть не поговорили з нею, не втішили добрим словом... Ех, чуйність, чуйність! Коли ти є, так титани є, а коли тебе нема, так-таки нема. І не купиш тебе навіть на знаменитому одеському «привозі». Ні за які мільйони не купиш! А без чуйності керівник це те саме, що весілля без музик. Або ще й гірше! Чи ви як думаєте, вельмишановний товаришу Роменський? Жду отвєта, як соловей лєта... А поки що -Як і завжди не дають мені квар- предоставления бувайте здорові! - від усього серця. Мал. А АРУТЮНЯНЦА но-м Од вашого ПЕРЦЯ. г ЗАЗДРІСТЬ ЗАГОТІВЕЛЬНИКА . ДЕ МЕЖІ? МАЙСТЕР СВОГО ДІЛА Мал. В. ЗЕЛІНСЬКОГО . Кожний мужчина від молодика, в якого під носом перший пушок з’явився, і до сивенького дідуся, якому ще не дуже хочеться запускати бороду, Дуже зручна штука. Особливо «Харків»! Хоро- Ьілософ, ще за тих часів, низько схиляють чоло перед винахідниками і виробниками електричної бритви. ша бритва! коли про електричну бритву і гадки не мали, все йде, все стирається. Не становлять винятку з загального правила і коліщатка, тобто но- їх час від часу треба міняти. Це, звичайно, не дуже , як казав один жі до електричної бритви «Харків» і * тяжко зробити в Харкові, Києві чи іншому великому місті: походиш по магазинах та майстернях тиждень-другий, дивись, десь і надибаєш нові ножі. Тяжче тим, хто голить свої бороди та вуса в менших містах, селищах та селах. Ну, візьмімо хоча б громадянина В. Валігу-ру з с. Соснівки, Білогірського району, Хмельницької області. Що робити йому, коли ножі до бритви…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"