Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1966 №07 Сторінка 3

(Телеграфне Агентство Перця)
Журнал Перець 1966 №07 Сторінка 3 - Телеграфне Агентство Перця. У, ПРОСТО хоч сядь та й плач: усе чомусь в голову отаке лізе: Іван киває на Петра, Петро киває на Івана... Стара історія, стара Та й ще, як той казав, туманна. І справді: стара і туманна то історія. Он скільки часу пролетіло, а й досі ніхто до пуття не знає, чого ті хлопці один на одного кивати заповзялися. Можна тільки догадуватися, що між ними не про премію йшлося. Якби про премію йшлося, то хлопці не кивали б і досі один на одного, а спокійнісінько б ту премію узяли. Отак, скажімо, як працівники БУ № 2 Терно- ТЕЧЕ ВОДА В СИНЄ МОРЕ нільського тресту «Цукробуд», коли їх преміювали за будівництво колиндянських очисних споруд... Саме історія того будівництва й нагадала нам про Івана та Петра. Спочатку передісторія. У с. Колиндянах, Чортківського району на Тернопільщині, є концентратно-дріжджовий завод. А мимо заводу того тече річка Ниглава. А в річку течуть відходи із того заводу і вже разом з нею течуть у Дністер. (Колись тут, розказують, була ще й риба. Тепер нема. Жаби теж перевелися). От і подумали якось на заводі, що не личить їм, хорошим виробничникам, рідну природу гробити, що треба Ниглаву рятувати, очисні споруди будувати. Проект було зроблено Львівським проектно-конструкторським технологічним інститутом. Втілити його в життя мало БУ № 2 Тернопільського тресту «Цукробуд». Отут кінчається передісторія і сама історія починається. Починається оте «Іван киває на Петра, Петро киває на Івана». Будівельники пред’явили претензії до проекту. Проектанти доводили своє. Два роки листувалися, сперечалися. На кінець 1962 року будівництво зовсім завмерло: треба було внести поправки в проектно-кошторисну документацію. У квітні 1964 року воно знову починає сяк-так ворушитися. Начальник БУ № 2 Бєляєв М. В. обіцяє усім і уся прискорити будівництво. Течуть обіцянки, і тече ниглавська вода в синє море. Неочищена, звичайно. Наприкінці того ж 1964 року Держводінспек-ція нагадує заводові і будівельникам, що вони не виконують рішення облради про охорону природи. І знову: Іван киває на Петра, Петро киває на... Е-е, стривайте. Тут треба розібратися. Справді начальник БУ № 2 Бєляєв М. В. киває на завод він пише облраді, що завод мало їм допомагає. Але ж його підопічний, виконроб т. Чубей, пише облраді, що завод допомагає їм як слід. Що за халепа? Згинь, маро! Та ж тут уже сам біс не знає. Де той Іван, а де Петро, На кого, хто й чого киває. Та, врешті, не сушімо собі над цим голови, як не сушили собі голів і члени комісії, що через місяць прибула сюди приймати очисні споруди. Щоб здати якось свій витвір, будівельники надавали комісії купу обіцянок справитися з купою недоробок у січні 1965 року. Від цих палких слів комісія розм’якла і «пішла назустріч». Акт прийому підписали. А будівельники навіть премію взяли! Отож: Нарешті впорались. Ур-ра! Честь будівничим! Честь і шана. Іван моргає до Петра, Петро моргає до Івана. Але не поспішаймо: замість «ура» скоро довелося кричати «гвалт». Невдовзі прийнятий комісією витвір почав розповзатися на всі чотири сторони. Це почало кривитися, те репатися, це осідати, те протікати, це розсипатися, а оте просто доброго слова не вартим виявилося. І знову потекла ниглавська вода в синє море. Неочищена, звичайно. І знову: Іван киває на Петра, Петро киває на Івана, Бо тут уже не жди добра: Найменш влетить хоча б догана. Ай! Пробачте... Тут ми не зовсім точні: Іван та Петро мабуть-таки кивали б один на одного у такому випадку. Але наші бракороби і не думали цього робити. їм усе зійшло з рук, навіть без елементарної догани. Правда, Бєляєва звільнили від…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"