Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1966 №13 Сторінка 4

(Телеграфне Агентство Перця)
/ Журнал Перець /Архів / Рік 1966 / № 13 / Сторінка № 4
Журнал Перець 1966 №13 Сторінка 4 - Телеграфне Агентство Перця. СКАЖІТЬ, будь ласка, де тут сидить Ваня Гуркало? долетів до мене густий бас із-за дверей. Пробачте. Може, Іван Федорович? Ха! Кому Іван Федорович, а кому й просто Ваня, знову прогримів густий бас. Оскільки «Ваня Гуркало» це я, розмова за дверима надто вже заінтригувала мене. Але не встиг я навіть подумати, хто в такій формі міг цікавитись мною, як двері відчинилися, і на порозі виріс кремезний незнайомець. Ану, де тут той Ваня? прогримів, зупинившись посеред кімнати. Ти? Ну, ні. Хіба оцей здоровило Ваня? Ха! Уяви, зустрів би я тебе на вулиці, тільки так, щоб ти мене не бачив, думаєш, впізнав би? Нізащо в світі! Та від того Вані, що я знав, власне, нічого й не залишилося. От тобі й Ваня. Ха-ха! Чудасія! І як ти так умудрився змінитися?.. Я дивився на незнайомця, безглуздо кліпав очима, але ніяк не міг збагнути, хто до мене вдерся і чого він хоче. Родич? Щось я таких досі не зустрічав. Значить, хтось із товаришів дитинства. А хто? Петя Заноза? Ніяких ознак, що це він. Вася Корч? Той був чорний, як смола. А в цього яке волосся? Хто його знає, з-під шапки не видно, а він її чомусь не знімає. Коли Сириця? Теж ні. Ет, чорт з ним. Буду вдавати, що впізнав, а там, по ходу дії, все стане на свої місця. А ви... Е-е-е, а ти, брат, яким був, таким і залишився, почав я, заїкаючись. Уяви, мені це всі говорять, засміявся незнайомець, показуючи два ряди зубів, білих, як фарфор, і рівних, як патрони в обоймі. Он з дружиною вже два десятки років живемо, а вона мені все молодістю докоряє. «За тобою, каже, треба пильно стежити, бо ще, чого доброго, де в гречку вскочиш». «У кого з хлопців були такі білі і рівні зуби? мучила мене думка. Згадати б, і все в порядку. Ні, таких зубів не було ні в кого». Та ти що на зуби мої дивишся? перехопив мій погляд незнайомець. Не дивуйся. При сучасному рівні техніки чудес не буває. Поміняв. Це пластмасові. Добрячі зуби. Ось уже десятий рік служать. А то був дожився, що люди м’ясо їдять, кісточки гризуть, а я манкою давлюся. Так, кажеш, яким був, таким і залишився? Уміти треба зберегтися! А ти подався. їй-богу, пройшов би повз тебе і не поздоровкався б. Між іншим, ти так і зробив. Зайшов і не привітався, дипломатично кинув я докір, сподіваючись, що гість відрекомендується. Справді? здивувався незнайомець. Уяви, від хвилювання. Це ж ми так давно не бачились. А тут зайшов і остовпів. Думав, побачу перед собою отого тоненького, отого веснянкуватого Ваню, а тут раптом якась чужа людина. Ну, хіба це ти? Ха-ха! Воно докумен- тально, звичайно, ти. А очам не віриться. Хворів, може, чи так здав? Ну, здоров, друже! Тут гість згріб з голови шапку, і я побачив перед собою опуклу, як більярдна куля, лисину. Моя надія лопнула. Спробуй тепер впізнати людину по волоссю, коли вона така голомоза. О, ти, бачу, на чуприну мою втупився. Ха-ха! А чуприна моя тю-тю! Зникла. Давненько вже. І, знаєш, так навіть зручніше. Ні тобі в голярні у черзі не товктися, ні гребінця не носити та в дзеркало не видивлятися. І головне, гігієнічно. А у тебе он геть посивіла го лова. Погана це ознака, сивина. Коли хочеш знати, сивина вивіска старості. А я без тої вивіски ходжу. Правду ти кажеш, зберігся я гарно. Ге-е, та в тебе й животик?! А де ж ти його подінеш? ніяковію перед гостем. Фізкультурою займаюсь, зарядку кожного ранку роблю. Дурне діло! Теорія! вигукнув гість. Є інший вихід. Спробуй ось, взяв він мою руку і притиснув її до свого живота. Що там, фанера? отетерів я. Ха! Фанера! І скажеш таке, загримів сміхом мій гість. Стільки років у великому місті, а від життя, бачу,…
 Телеграфне Агентство Перця

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"