Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1966 №24 Сторінка 4

(Сатиричні мініатюри)
/ Журнал Перець /Архів / Рік 1966 / № 24 / Сторінка № 4
Журнал Перець 1966 №24 Сторінка 4 - Сатиричні мініатюри. Чекаєте? А я до самого Петра Семеновича бігав, щоб особисто чокнутись! НЕ МОЖЕ Стоїть на розі Автомат І бідний ледь не плаче: Мене б’ють кулаком, а я Не можу дати здачі. В. ЛЕВИЦЬКИЙ. м. Скопін, Рязанської області ВИРІС Мало років було Грицю, Брав він маму за спідницю. Вже і виріс. Плаче мати За кишеню став він брати. Микола БОБИР. м. Харків Кажуть, що літній день рік годує Але мій сусід Левко дотримується абсолютно протилежної точки зору. Він запевняє, що навіть найдовший літній день ніщо, порівнюючи з най-коротшим зимовим. І я охоче вірю Левкові. Вірю, бо жнива у нього настають саме перед Новим роком. Левкові Лабушенку тридцять три роки. Працює він ударником в оркестрі ресторану «Велика Ведмедиця» і, за сумісництвом масовиком у місцевому клубі ветеранів товариства мисливців та рибалок. На додачу до всього він без особливих труднощів освоїв також і професію Діда Мороза. Щороку, наприкінці грудня Левко бере на прокат у клубі пожмакану чемерку жовтобуро го кольору з колишнім білим коміром, таку ж заяложену шап ку й інші необхідні атрибути. Потім, потихеньку обминаючи усякі фінвідділівські перепони, починає приймати замовлення на обслуговування новорічних ялинок. Оскільки, як відомо, діди Морози в жодному штатному розписі непередбачені (а яка ж то в лиха ялинка без Діда Мороза!), Левко дуже скоро набирається тих замовлень, мов пес реп'яхів. І коли настає новорічна кампанія, йому залишається тільки взяти торбу й костура, причепити бороду, наліпити червоносизого пластиді нового носа та й розпочинати гастролі по навколишніх дитсад ках. Робота не така вже щоб дуже складна. Ускочиш до дріб ної клієнтури, стукнеш костуром об паркет: ану, мовляв, дітки. давайте «Ялинко, ялинко, ти в лісі зросла...» Заведеш оту карусель, та й ходу далі... Отак гастролював Левко й цього року. Щоб якось скрізь поспіти, він навіть облишив перевдягатись так і бігав у дід-морозівському спецодязі. Від перенапруження бідолаха зблід, схуд і почав навіть уві сні вигукувати: «Пумо, дітки, взялися за ручки! Музико, грай! І-і-і...» Того останнього передноворічного дня відкалатав Левко щось у двадцяти точках і вже не в силі був навіть підраховувати свої бариші, коли це згадав, що ввечері неодмінно треба ще відбути ялинку в червоному куточку пожежної команди. Тож, витер він лоба, з останніх сил підібгав поли, аби не заплутатись. і подався на останній бенефіс... 1 тут сталося щось неймовірне. Зненацька звідкись по чулись швидкі кроки так ніби хтось за кимсь гонився. Потім з темряви виринула якась дивовижна істота, що скидалася чи то на людину, чи то на гіллясте дерево. Не встиг Левко отямитись, як істота наскочила на нього, злякано крикнула. Поруч щось шелеснуло на асфальт, зачепивши Левкове обличчя чи мось колючим. По тому кроки швидко віддалились. З несподіванки наш Дід Мороз впустив косгура, а придивившись, побачив, що поруч лежить чудова ялинка! Левкова душа вмить повернулася з п'яток туди, де їй належить бути, і йому навіть стало весело. «Сама доля зглянулася наді мною, подумав Левко, бо додому з порожніми руками хоч не потикайся. А коли його бігати по тих ялинкових базарах? Та й, либонь, там досі самі дрючки залишилися...» Отак розмірковуючи, звалив Левко свою знахідку на плече і бадьоро почвалав далі, насвистуючи своє улюблене «Ялинко, ялинко...» Та тільки встиг трохи відійти віл місця чудесної пригоди, як ззаду залунало. «Кудись ніби сюди побіг! Стій, бісова личи на, стій!» І за тим, мов вихор налетів. Тримай, це точно вона! зарепетував хтось, і по тому з Левкових очей сипонули зелені вогники, борода нагло з’їхала кудись набік, а пластиліновий ніс влип у асфальт. Я не «вона», а «він»' - гукнув «Дід Мороз» захриплим басом, відчуваючи, що над ним починає концентруватись мала купа невелика. Ще й глузує, свиняче кодло, почулося зверху, це ж наша ялинка - та сама, що росла на клумбі проти нашого будинку! Га, чортові браконьєри, трясця вашій матері! ревнув котрийсь з громадян, які, мов на пожежу, збігалися з усіх боків. Ану, давай його…
 Сатиричні мініатюри

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"