Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1966 №01 Сторінка 4

Журнал Перець 1966 №01 Сторінка 4. п о Т Р І Б Е Н ВОРОЖБИТ НЕ ПОВЕЗЛО За традицією я завжди їздив зустрічати Новий рій у село до батьків. Так було і цього разу. У перед-новорічний вечір ми з дружиною і маленькою Оленкою тільки вийшли з вагона, як потрапили в обійми мого брата Дмитра, колгоспного шофера. Він «Волгою» виїхав за нами на станцію. Після взаємних привітань почали вмощуватися у машину. Аж тут підбігає руденький чоловічок, питає, куди їдемо. У Кринички, відповідаю. Повезло. Мені повезло! радіє рудий. Видно, я в сорочці родився. Візьмете? Теж у гості добираюсь... Будь ласка, каже Митя. Під Новий рік нікому нічого відмовляти не можна. Дружина з Оленкою сіли на переднє сидіння, ми з рудим на задньому. Машина рушила. А встигнемо до дванадцятої? питає рудий. Тютілька в тютільку, мовлю я. Якраз куранти вдарять і ми на поріг. Мабуть, до знайомих їдете? Більше. Знаєте, мені в новорічні вечори останніми роками зовсім не везе. Тепер, здається, це пройдений етап. Останнє щастя звідаю. Чому останнє? Багато розказувати... Не поталанило мені в житті. Молодим був дурним був. Оженився, потім розлучився. Знову оженився, і знову розлучився. Тепер, як та гармонь одинока, по світу тиняюся, ніхто доброго слова не скаже... Я вже догадався, що за «гармонь» веземо. І досі сім’єю не обзавелись? цікавлюсь. Ет, не питайте. Ніхто мого характеру вивчити не хоче. Позаторік у новорічну ніч їздив до Тамари. Це моя друга жінка, двійко дітей у нас. Так, думаєте, пожаліла? Під Новий рін вигнала з хати... Гостей напросила, а мене вигнала... Невже?! дивуюсь. Не вірите? Усе новорічне на-строєніє мені зіпсувала. Та це ще півбіди. Он Галина, моя перша жінка, так знаєте, якого конина під Новий рік викинула? Поїхав до неї, думав помиритись, а вона мені фари під очима підвісила. По заслузі, зауважила моя дружина Таня. Нічого ви не знаєте, зітхнув рудий. Через ці синяки я, мов каторжник, сидів тиждень дома, голодний і холодний, на люди не міг показатись. Ну, був час, розлюбив Галину... Але це не значить, що потім помиритись не можна. Тим більше, що я вже не хлопець, за сорок перевалило... А до кого ви в Кринички їдете? поцікавився Митя. Та, знаєте, і тут у мене дружина... Тобто, колишня... Жила колись у місті, працювала офіціанткою у ресторані. Ну, звичайно, впала мені в око. Одружились. Сина вона народила, от тільки не знаю, як звати. Пожили місяців вісім і... Знаєте, як воно в житті буває. Як не везе то не везе. Думав: вона з села, я з го-рода. Якось не до пари... Молодість дурість. А от зараз вирішив поїхати до неї, помиритись. Чому, спитаєте, іменно сьогодні? Бо кажуть, що людям найбільше щастить у новорічні вечори. Як же звати вашу колишню дружину? Катря... Катря Осадчук. Митя різко загальмував. - От що, громадянине, сказав він до рудого. Виходь і не показуй носа у наші Кринички. Падлюка ти і негідник! Катерина Осадчук дружина моя. Сина Петьком величають. Тепер він мій син. Вилазь, негіднику, не псуй мені новорічного настрою!.. «Одинока гармонь», ніби куля, вилетів з машини. Вітер, заметіль... У степу холодно. Але вдалині уже сяяли вогні села. Ми вже відчували тепло рідних Криничок. А рудий? Про нього ніхто більше й словом не обмовився. Йому і під цей Новий рік не повезло: добирався назад до станції, либонь, пішки. Яків МУЛЯР. м. Вінниця. Пам’ятаєте, в № 13 «Перця» за минулий рік писалося, як ще в 1962 р. Львівський галантерейний комбінат заборгував Харківському державному університетові 472 крб. 50 копійок? І відповідь Львівського арбітражу в цій справі там-таки друкувалася* «Через пропущений терміну позовної давності, спонукати галантерейний комбінат сплатити заборгованість не можемо». Не можете, то й не можете. А Харківський університет гроші не хоче подарувати. Проте найцікавішим у цій історії слід вважати той факт, що Львівський галантерейний комбінат гроші повернути не відмовляється. Кажуть: «Винні, то які можуть бути розмови? Заплатимо'». Обіцяють і грошей не повертають. От цікаво знати: повернуть гроші чи не повернуть? Хто вгадає? ДАЛИ ПЕРЦЮ! Людина потрапила між двох…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"