Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1967 №20 Сторінка 3

Журнал Перець 1967 №20 Сторінка 3. ПОПОВИЧ Місаїл з'явився на батьківському хуторі під час петлюрівського відступу Скидалось на те. що від петлюрівців він переховує ться, бо одного разу, коли на хутір забрело кілька «козаків» з куреня, попович відсидівся иа горищі. Помічалось, що він уникав будь-яких зустрічей, бо весь час нудився в хаті. Показав ся він на людях зовсім несподівано навіть для самого себе. Якось у свято, коли батьки були в церкві, а попович від безділля підпив, він сказав пастушкові: Ану, Данько, приведи мені коні, я їх викупаю. Після того, як попович повів коней до ставу, Данько побіг до кладовища, де він пас попівських корів, і побачив, як на полустанок вповзає куций, на кілька вагонів поїзд. Перед паровозом площадка, позаду вагонів теж. На площадках, по блакитному одягу видно, петлюрівці. Оглянувшись, чи немає кого близько, Данько витяг з-під могильної плити гвинтівку хто з хлопчаків не мав тоді зброї? ліг за могилою і випустив у той поїзд обойму. Поїзд огризнувся з кулемета. Данько відповів ще і ще. Поїзд зупинився, і кулемет зататакав знову. Саме в той час, як голий-го-лісінький попович виводив коней з ставу, з поїзда гаркнула гармата Снаряд розірвався лунко, полохливі попівські коні відразу очманіли і понесли голого поповича в село. Люди йшли з церкви, а їм назустріч голий, викупаний, на одурілих конях гнався попович. Жінки відвертались, плювались, чоловіки реготали, а хлопчакам яка втіха! Жбурляють грудками, кричать, свистять піддають коням жару. Серед села коні налетіли на Яв-доху - та з переляку брязнула перед ними об дорогу відрами, коні стали дибки, повернули і по несли поповича в поля. З поїзда помітили голого верш ника, і хорунжий, командир поїзда, сказав: Кияшку, скинь того артиста і поклич сюди! Кияшко поклав кусень хліба в кишеню, став на коліно і послав кулю. Кінь спіткнувся, і попович через кінську голову пішов норча-ка. Кияшко помахав йому рукою, але голий не хотів його розуміти, поки ще одна куля не дзигнула в нього над головою, тоді він покірно пішов до поїзда. А Данько, заховавши гвинтівку, дивився здаля, що з того буде. Кілька петлюрівців чекали, попереду стояв височенний і оброслий, як пірат, хорунжий, і коли попович наблизився, той рвучко ступив уперед. - А-а Так то ж наш військовий фельдшер! Здибались, пане? Ви залишили порубаного пана полковника і дезертирували? Хорунжий достав револьвер. Пане хорунжий, я добував у містечку ліки, мене захопили червоні і лише вчора я від них утік. Кияшку. вибий з нього брехні! Кияшко переклав кусень хліба з правої в ліву і навідліг хряпнув поповича по переніссю. Той упав, а хорунжий бухнув його австрійським черевиком у бік. Вставай, тварюко, кажи, чого ти тут. В цьому селі мій батько., священик, он його хутір... Ага... попівське кодло. Червоні в селі є? Хто стріляв? Нема червоних, хто стріляв, не знаю. А хто то, добродію, коли ми йшли вперед, так красно гукав перед стрільцями «В час напружень і змагань за ліпшу долю України»? Не ги? А тепер ти вже на-пудився, дезертирував, заховався на хуторі в багечка. пересидиш гаряче, а там, дивись, виповзеш на світ, навіть з червоною стрічкою. А що, добродію, коли червоні довідаються, що саме ти засвідчував документом смерть розстріляних більшовиків на станції Сорочій? Тоді скажеш, що тебе петлюрівці змусили? Ой. скажеш, Іудо’ Чого доброго, батько хрести продасть і купить свідків про те. Не бути тому! Я зроблю твоєму батечку велику приємність, як дезертира і зрадника я застрілю тебе серед вашого двору, як пса хай панахиди править Кияшко, Могир, зі мною! Фрайтор Ойра, лишиш ся за старшого! На випадок якого сполоху прикриєш нас вогнем Голий попович і хорунжий пішли попереду позаду поплелись Кияшко и Могир. В тебе, Могире, кусня хліба немає? Сам як пес. Воюєш, воюєш, а кусня не завоюєш. За пришелепуватого цісаря воював дістав шрапнелі в спину, під Петлюру погнали кулю в м’яке добув, довоювався, аж маю одну сорочку, а підштанків…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"