Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1967 №23 Сторінка 4

Журнал Перець 1967 №23 Сторінка 4. З 50-річчям Радянської України нас вітають друзі. Крогу К тобто я «Чалкан», Як в ліж друзями ведеться, Вітає родичів-перчан Україну всю од серця! Прийміть вітання ці мої, Ще й побажання неодмінні: Хороших «Перцю» врожаїв! Цвісти й надалі Україні!.. Твоєму краю, Перче, знай, Моя сердечна дружба й шана... І весь гірський киргизький край У цім підтримує «Чалкана». «ЧАЛКАН» (Фрунзе). КИЇВ, «ПЕРЕЦЬ» Поздоровляю славну п’ятдесятирічну Радянську Україну і тебе. Бажаю: Україні нових успіхів у всьому; тобі виглядати на сатиричному лану так, як київське «Динамо» на зеленому футбольному полі. Твій брат «КІРПІ» (Баку). З олімпійською спокійливістю дивився Скоропадський на свої володіння з вікна дому № 40 по Інститутській вулиці. З цього вікна було видно Дніпро, а коли користуватися біноклем, можна було побачити й Чернігівські ліси. Далі цих лісів влада «гетьмана всея України» не ширилася. Були там старости повітові й губерніальні, була державна варта, були загони Вільгельмового війська, але влади гетьманової не було. Влада належала тим, хто викопував зі схову рушниці імперіалістичної війни і мазав салом розібраного кулемета. Гетьманова влада салом мазала бутерброди німецькому солдатові і власні п’яти. Сьогодні в Бобрику, завтра в Ставищі підносився прапор повстання, і одчайдушно метушилися німецькі лейтенанти і поміщицькі синки офіцери. Скоропадському було все ясно: німецький імперіалізм непереможний, німецький багнет протикає селянські груди, як єврейську подушку, і не тупиться. Значно більш турбот було в гетьмана з власним урядом. Ах, навіщо ці уряди? Який злий геній підказав генералові царської служби, що шлях до відновлення монархії пролягає через український шовінізм і стародавні традиції якихось запорожців? Навіщо нахабний тризуб з хрестом нагорі? Простіш одразу поновити в правах двоголового орла з таким самим хрестом над коронами! Скоропадський, як анекдотичний німець у пляшку, ліз в українство, читав каліченою українською мовою свої промови, увів до укра їнського лексикону новотвір «позаяк» і найняв до свого сина учителя української. Був цим учителем російський офіцер, пройдисвіт 96-ї проби, якому фантазії шахрая вистачило лише настільки, щоб 1920 року в Відні обікрасти банкіра на мільйон крон й сісти в тюрму. Державний батько не навчився цієї премудрості аж до кінця свого правління. Щоправда, часу було замало: лише сім з половиною місяців. Але не Скоропадський винний у цьому; за повстанців-бі льшовиків хіба йому відповідати? кий майор Гаазе читав написаний німецькою мовою маніфест, а розжалуваний за брудні вчинки російський камергер Палтов перекладав його на російську. Між ними сидів майбутній правитель «всея України» Скоропадський і мовчазним хитанням голови схвалював тенет. Прем’єр-міністр, з дуже влучним титулом «отаман ради міністрів», поміщик Сахно-Усти-мович відкрив перше засідання нового українського уряду. Україна мусила зітхнути з полегшенням: її залишили без законного віл ьнообраного уряду лише на кілька годин. Рада була, гетьман нові дано вказівки міністрів». залишається. Але гетьма- щодо ормування кабінету № 3. Мемуари Дмитра Дорошенка, гетьманського міністра закордонних справ з травня по листопад 1918 р. (Львів, 1923). «Німецький посол барон Мумм дуже уважно стежив за дебатами в раді міністрів і висиджував цілі години вночі в гетьманському палаці», де засідали міністри. 2 А почалися ті сім з половиною місяців так просто і, здавалося б, безболісно. У кінці квітня 1918 р. німецький майор граф Альвенслебен, проходячи повз будинок Педагогічного музею в Києві, зайшов на хвилинку в зал засідань. Там котру вже добу засідав парламент «вільної, незалежної й самостійної України». Спинившись кашкета й рукавичок дбало махнув рукою серед залу, не здіймаючи . граф Альвенслебен не-і сказав просто, але ви- разно: Рухі вверк. Українська Центральна рада російської мови, звичайно, не зрозуміла. На засіданнях змушували говорити виключно українською. Але калічену мову німецького майора рада зрозуміла негайно. Всі руни яільних парламентарі в піднеслися вгору. За графом Альвенслебеном, підкреслюючи простоту й виразність його жеста, стояла купка німецьких солдатів щоправда, незначна. Так від одного жеста й двох слів припинила своє існування «вільна» Україна. Так просто скінчилася доба українського ренесансу з палкими промовами, обіймами, квітами, посиланням на «Триста років гнітили нас», заявами про безбуржуазність нації й наївною спробою вирити прірву між. українськими й російськими пролетарями. Проте все за доби ренесансу було власне: уряд власний мали, гроші друкували, власні поштові марки, власний парламент аж до власної війни з РСФРР. Маленький фарс, розіграний в залі Педагогічного музею, поклав початок великій трагедії, що коном для…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"