Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1968 №01 Сторінка 2

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1968 / № 01 / Сторінка № 2
Журнал Перець 1968 №01 Сторінка 2. МАМ' Лист тов. Штукмайстерові Олексію Максимовичу голові Хмільницької райспожив спілки, що на Вінниччині нашій суща. Особисто. Здоровенькі були, Олексію Максимовичу! Минулого року мусив я згадати незлим тихим словом одного кооперативного діяча за те, що в його районі не все гаразд з торгівлею на селі. У деяких селах району крамниці одкри-валися і закривалися, коли бог продавцям на душу покладе. Сьогодні крамниця відкрита зранку, завтра ввечері, а післязавтра - закрита цілий день. Продавець у куми на Іменинах гуляє... Ех, попало ж мені на горіхи. Примчався той діяч у Київ, весь гнівом палає, кулачища свої люто стискає. Хто вам дав право перекреслювати мої успіхи? сердито питає. Та ви знаєте, що в мене перехідний прапор? Та ви знаєте, що я першість по області тримаю? Знаю, кажу. За те вам честь і хвала. Я вам бажаю і далі тримати здобуту висоту, але не раджу дуже затулятися перехідним прапором, бо в таких випадках навіть з високості не все буває видно. Ви, наприклад, знаєте, товаришу шановний, що в Сингаївці крамниця більше буває закрита, ніж відкрита? Подумаєш, через одну крамницю галас на всю республіку вчиняти! * А ви себе поставте на місце мешканця Сингаївки, якому нерідко доводиться за сім верст по коробку сірників шпацирувати. Поставите І запевняю вас, що праведний ваш гнів повернеться зовсім в інший бік. Але так ми й не дійшли до спільного зна менника. Я лишився при своїй думці, кооперативний діяч при своїй. З вами, дорогий Олексію Максимовичу, сподіваюся ми знайдемо спільну мову. Чому з вами? А от послухайте. Читав я сьогодні скаргу малого Пилипка учня першого класу Дубрів-ської школи, власноручно ним написану й политу рясними його сльозами. Постраждав Пилинко ні за цапову душу. Постраждав, вірніше, за кооперацію. Пилипко так і пише: «Копера-ція винна, а мене мама віником набили». Уявляєте, яка це образа для Пилипка, яка це тяжка несправедливість. А діло, як свідчить Пилипко, повернулося так. Напередодні Нового року Пилипкова мама почала тісто на пироги вчиняти. Засипала вже у велику макітру муку-крупчатку, залила теплим молоком, вбила десяток яєць, всипала склянку цукру, а коли діло дійшло до солі, в сільниці ні грама. Ой, леле! забідкалась мама, я ж забула, що солі треба купити. У хаті, крім малого Пилипка, нікого не було. Як ви вже здогадуєтесь, жеребок випав на його бідну голівку. Пилипцю, голубчику, сказала мама, хутенько одягнися та збігай у крамницю. Купиш мені, кіло солі, дитинко. Пилипко не став однікуватись, хоч саме робив уроки. Коли мама кажуть, то треба. Він швиденько надяг пальтечко и шапку, поклав у кишеню мамині п'ятаки й подався до крамниці. Якщо говорити чесно, то Пилипко не гаяв даремно часу. Ну, може, трошки постояв, дивлячись, як хлопці снігову бабу ліплять на вули ці, та ще, може, хвилину-другу затримався коло подвір'я баби Одарки, де саме їхній півень-га-лаган із сусідським півнем почав битися. Пилникові, звичайно, дуже кортіло додивитися, чим скінчиться ця несамовита півняча дуель, але свідомість обов'язку взяла гору над спортивним азартом. Не чекаючи до крамниці. ріналу поєдинку, Пилипко побіг Коло крамниці зібралось душ десять людей. Тому треба мила, тому сірників, тому оселедців, тому цукру, тому солі, а на дверях крамниці замок висить. То, мабуть, тільки в нашій дубрівській крамниці такі порядки! гомонять люди. Захочеться Коцабюиам торгують, не захочеться не торгують. (Коцабюки це чоловік І жінка, які правлять за продавців у дубрівській крамниці!). Пилипко слухає собі ці розмови і терпляче жде, поки прийде або дядько Коцабюк або тітка Коцабюкова. А їх немов вітром здуло. Не йдуть та й годі. А мама ждуть солі І певно вже лаються. Хіба вони знають, що крамниця замкнена? їм що їм новорічні пироги зараз у голові. Не знав малий Пилипко (та й звідкіль йому знать було), що Коцабюки, то типові представники того численного, на жаль, «вільного козацтва» в кооперативній мережі, котре немилосердно псує торгівлю, а за одне і людські нерви не в одному селі і селищі, і від котрого ніяк не може одкараскатись наша шановна споживча кооперація. Мал. А. ВАСИЛЕНКА УЖ -М№М» ж .. 'а .*:* Стартуйте за ним якийсь інший спортклуб. слідом і дивіться, щоб не зійшов з дистанції у Мал. В. ГЛИВЕНКА Чи то в нашого кооперативного керівництва не вистачає духу, щоб раз, але гаразд, гукнути на «вільних козаків»: «Ану, киш із-за прилавка, щоб ноги вашої там не було!», чи, може, без них на світі скучно жити, чи, може, ще якась причина на те є, не знаю, але «вільне козацтво», як свідчать численні листи до редакції, поки що почуває себе в сільській торговельній мережі, як у боженьки за пазухою. Що хоче, те й робить. Хоче торгує, хоче гуляє. Гуляє подекуди навіть частіше, ніж торгує. Гуляє на тройцю, гуляє на…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"