Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1971 №20 Сторінка 3

Журнал Перець 1971 №20 Сторінка 3. Розмова моя з Ярославом Васильовичем проходила в дусі суцільних непорозумінь. Спочатку мене спантеличили вуса. То були не ті вузенькі, дбайливо виплекані вусики, які красномовлять, що людина лише про вуса й думає. І не ті довгі, запущені, у борщах мочені, які свідчать: людині, за тими подаграми та радикулітами, вже нема коли й за вусами доглядати. Ні! То були густі, смолисті, молодечі, про які в завзятій пісні Верменича співається: «Підкручу я чорнії вуса». Такі у свій час носили козаки середнього віку. Але ж мене обіцяли познайомити з людиною не середнього віку, а вже літньою, що добре пам'ятає, як воно велося раніш. Сімдесят три роки, уточнив мій співрозмовник. Та ні, даруйте, Ярославе Васильовичу, я ж серйозно питаю. Ярослав Васильович Пундор мовчки поклав на стіл пенсійну книжку, де, опріч інших даних, було вказано й рік народження. І тільки професійна звичка більше вірити офіційним документам, аніж власним зоровим враженням, допомогла покінчити з першим непорозумінням. Отож, ви пенсіонер? тримаючи в руках пенсійне посвідчення, знайшов я вдале, на мій погляд, продовження розмови. Еге ж, пенсіонер. На заслуженому відпочинку, значить? Хто вам таке сказав? Та ви ж самі! Щойно! Ярослав Васильович, погладжуючи вуса, поклав переді мною трудову книжку, в якій було зазначено, що він перший після війни голова сільради, згодом голова колгоспу, бригадир комплексної бригади укрупненої артілі, а тепер очолює бригаду по нагромадженню органічних добрив. У моєму віці лежати на печі це марнотратство. То, прошу вас, знацця, розтринькувати і власне здоров'я, і колгоспні прибутки, розтлумачив свою позицію Ярослав Васильович. З сучасним усе наче стало на місце. Вирішив поцікавитися минулим. Ви, питаю, де народились? А ось тутка, на тому самому місці, де ми з вами сидимо. Тутка народився, тутка й усеньке життя прожив. Уважно оглядаю хату. Гарна, простора, міцна будова. Під шифером. Уміли, виходить, і колись будувати. Добре збереглася, нівроку, зауважую. Що саме? цікавиться Ярослав Васильович. Та хата ж ця, в якій ви народилися. А хто вам сказав, що я в цій хаті народився?! Чей же самі казали! Тільки-но! Охо-хо! тепер уже Ярослав Васильович не посміхається, а голосно сміється. Я казав, що на цьому місці, а не в цій хаті. А то вже третя хата після тої, в якій я світ побачив. О, тамта була хатина, на яку вам варто було 6 подивитися. Тепер уже таку годі побачити! Тростиною пошита. Віконце мала одне, завбільшки, як от... половина цього екрану, Ярослав Васильович показує на телевізор у кутку. Тоді, прошу вас, мода на такі віконця була, аби тепло в хаті трималося. Та ми, правду казати, й без того віконця від холоду в хаті не страждали. Як полягаємо звечора хто на печі, хто на лавці, хто на долівці (а нас, нівроку, тільки дітей восьмеро було), як надихаємо, то ніякий холод не страшний. От коли б ще й їсти не хотілося... М-так... Та я, нагадую, Ярославе Васильовичу, з «Перця» приїхав. Мені б про щось веселе... А це наче... Дарма! примружуючи очі, перебиває мене співбесідник. Тоді ще й як весело бувалої Щоразу якась весела оказія! Не вірите? Ось послухайте! Я старшим із дітей був. З чотирнадцяти років за погонича на панському полі працював. Находишся, бувало, за тим конем, а коли в управителя гарний настрій, то й платню одержуєш. Півтора кіля пшениці можна було купити... Ви бачили колись домашні жорна? Так ото на жорнах перемеле мама ту пшеничку і хліба спече. І кожному по шматку! Ото була радість! То було весело! А зараз що?! Коли забагнулося, пішов у магазин та й купив собі хліба... Або от дивитеся ви на цю мою гойлонову білу сорочку. Всі теперка такі носять. А що? Пішов, купив та носи собі. Звичайне діло! А тоді бабуся скільки ж вечорів! при каганці пряла те полотно. Зате коли вже натягав нову сорочину то це було справді свято. Весело! Я, поки до війська взяли, мабуть, три, коли не всі чотири, такі сорочки зносив... ...Служив у війську, аякже! А на початку двадцятого року ми цілою групою перейшли на бік Червоної Армії. У 45-й дивізії воював, у 402 Московському полку. Командиром у нас…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"