
ОТ І ПІДРАХУЙТЕ!
Ми легко оперуємо поняттями — здібний, талановитий,
відомий, видатний, намагаючись в міру своєї доброти не об-
разити художника. Звичайно, всі ці наші оцінки хибують
на суб'єктивізм. Бо не існує тут чітких, раз і назавжди визна-
чених критеріїв. Не існує одиниць виміру, скажімо, таланту
карикатуриста.
А втім, що нам заважає взяти за таку одиницю, напри-
клад, посмішку. Я думаю, що саме вона, посмішка, дає від-
повідь на запитання — смішна карикатура, чи ні? Сподоба-
лась вона, чи не сподобалась? Спрацювала вибухова сила
комічного, чи не спрацювала?
Так от, якби такою одиницею виміру оцінювати твор-
чість заслуженого художника УРСР, лауреата премії імені
Миколи Трублаїні — Анатолія Василенка, то він, безумовно
б, набрав рекордну кількість балів. Бо не посміхнутися, роз-
глядаючи його дотепний малюнок — чи адресований він ді-
тям, чи дорослим — просто неможливо.
От і підрахуйте, шановні читачі, скільки посмішок на його
особистому рахунку, якщо він із своїх п’ятдесяти (цього року
відзначаємо ювілей художника) тридцять років друкується
в «Перці», причому в кожному без винятку номері. Якщо він
регулярно виступає під рубрикою «Веселим олівцем» в рес-
публіканській пресі, а в «Сільських вістях» постійно веде
таку рубрику. Коли він бере участь в республіканських, союз-
них, міжнародних виставках, завойовуючи на них медалі.
Коли він ілюструє книги, що виходять у видавництвах «Мо-
лодь», «Радянський письменник», «Дніпро», «Веселка». Коли
його малюнки передруковуються майже в усіх сатиричних
часописах союзних республік і братніх країн. Коли видають-
ся окремими книжками його гострі, дотепні, веселі кари-
катури. Одна з таких книжок — перед вами.
Ю. ПРОКОПЕНКО.
4