
От там (ну, знаєте,— у них) — там, що не кажіть,—
порядок!
Там отак собі з однієї роботу на іншу чоловік не по-
біжить. Ні, не побіжить.
Поки не виженуть.
А виженуть, то ще й хтозна, чи до іншої добіжить.
Навіть якщо буде з ранку до вечора бігати...
Там, коли вже про роботу йдеться, то чоловік у пер-
шу голову не про душу, а про шлунок думає. Бо ду-
ша— воно таке — фу-фу. Дух, одним словом, нереаль-
ність і навіть містика. А шлунок — штука цілком реаль-
на. Він щодня про себе нагадує. Він не дає забути, що
на твоє місце завжди є напоготові сотні охочих.
Та що там сотні?! Он у самих тільки Сполучених
Штатах мільйони безробітних! Та й по інших краях там-
тешніх, якщо не один чи кілька мільйончиків, то бодай
кілька сотень тисяч їх завжди у резерві є.
І теж, до речі, зі шлунком кожен...
Від таких думок навіть ота нереальна душа дає про
себе знати — тремтить.
От і не скаче людина з одного місця на інше.
Оце — порядок!
Такий, що нам і не снилося!..
У них (ну, знаєте,— там) уже як фахівець, то — фахі-
вець! Сякого-такого не візьмуть.
От, скажімо, в італійському місті Генуї треба було
замінити десять вакансій санітарних інспекторів. То що,
гадаєте, отак собі написав заяву, заповнив листок по
обліку кадрів і — готово! Ні, дорогенький мій, спеціаль-
ний конкурс оголосили! Щоб, значить, кращих із кращих
вибрати.
А вибирати було із кого — на тих десять місць пре-
тендувало сімсот душ! І серед тих претендентів було
чимало дипломованих фахівців.
6