Бібліотека Перця 1979 №231
У нас у Пуцьверінках (Оповідки полтавської тітки)
ПУЦЬВЕРІНКИ
Село у нас — красота! Ось тільки назва трохи не
того... Пуцьверінки. Хто її дав — невідомо. Тільки
вже, мабуть, літ із триста: Пуцьверінки та й Пуць-
верінки. Аж зло бере: у космос літаємо, із Місяця
беремо проби, а ось такі назви осоружні поміняти
не наважуємось. А скільки їх ще є на Полтавщині?
Захлюпанка, Мачухи, Свинківка... Тьху, та й годі!
Воно, звичайно, не моє й діло, а якось обидно,
що ось такі назви не де-небудь, а на сільрадів-
ських печатках вирізують. Шльопне голова сільра-
ди чи секретар ось таку «свинківську» печатку на
метрику, і від тебе, звиняйте, ніби все життя
чимось свинячим тхне.
Може, я не правду кажу? Га?
Ну, та про назви колись іншим разом. А сього-
дні — про Пуцьверінки.
Отакечки річечка, а над річечкою верби. Вітами
аж у воду прозору. По обидва боки річечки —
село. І не якесь там, а сучасне. З парком посереди-
ні, з Палацом культури. Справжнім. Церківця про-
ти нього — ліліпут обскубаний.
А яка школа! А який універмаг! А майстерні
всякі. Ще й тротуари.
А що вже світла в селі — куди тому й Місяцю
та зорям братися! Тільки ото осіння ніч своєю
похмурістю насувається, а Женька Твердохліб
клац своїм рубильником, і над Пуцьверінками де-
сятки місяців, сотні зір калібру всякого. Стій собі і
любуйся. Стій сама, а то й не сама...
Не хочеш стояти — йди до клубу. Він у нас не
те, що в декотрих... Не для горобців зроблений...
Там тобі Митько, завідуючий клубом, таке викома-
5
Подобається "Перець"?
рює із своїми гуртківцями, що тільки живота при-
тримуй, щоб часом не луснув зо сміху.
І йди сміливо, в будь-яку погоду. Не бійся, що
через халяви набереш. Бо ж видно, та ще й ас-
фальт. Не те, що колись було: доки дотьопаєш на
ті досвітки, як вівця задрипаєшся. Стидно паруб-
кам на очі показуватись...
Що ж це я все про Пуцьверінки та про Пуцьве-
рінки, а про людей — ні гу-гу!
Люди в Пуцьверінках — не які-небудь, а наші,
радянські. Що вже роботящі — ну, як вогонь!
Недарма ж колгоспу нашому орден Леніна вручи-
ли. Ще й прапор Червоний аж із самої Москви
привезли.
А що вже орденів та медалей у наших колгосп-
ників, дак ми з кумою Горпиною три дні рахували
і не могли злічити!
Ну, не без того, щоб хто якого й вибрика, щоб
хто якого й коника не викинув. Люди ж — не іко-
ни. Побрикає трішечки, та й угамується, та й зно-
ву — хоч портрета з нього малюй.
Далеко й ходити не буду. Митрофана свого для
прикладу візьму. То качок у куми Горпини замість
крижнів постріляє, то боксом або дзю-до захворіє,
то мені перець перекопирсає або ще й з ким не
треба злигається — і все ж я його люблю. Бо —
роботящий, бо серце добре має.
А ви думаєте, кум Грицько без вибриків чи кума
Горпина? Нащо вже наш голова колгоспу Іван
Федорович розумний та степенний, а й того інколи
критикувати доводиться.
Ви думаєте, я без гріха? Без вад? Чи, може, ви?
Люди — як люди. Тож про них і мої оповідки.
Про них і про наші Пуцьверінки,
6
Рейтинг книжки
Сатирики: Давиденко Яким
Художники: Василенко Анатолій Copyright © 2021-2024 "Перець - гумор і сатира"