
Відверто кажучи, даючи цю пораду, я ніколи
не думав, що табличка матиме такий ефект. Не
встигла вона з’явитися на подвір’ї, як мешканець
третьої квартири, озираючись на всі боки, зірвав
кілька рослинок.
І — пішло... Одні за одними виходили мої су-
сіди й нібито мимохідь рвали бур’ян. Спершу по-
троху, потім цілими оберемками. Всі забули про
невиліковні хвороби і невідкладні справи — сім’я-
ми заготовляли «цілющу» рослину.
Особливо старалася бабуся в чорному чепчику.
Нівроку енергійна, вона встигла за кілька хвилин
набрати повну корзину, відтягти її додому і знову
повернутися.
За годину на подвір’ї зібрався натовп. Тут були
й мешканці сусідніх будинків, і просто перехожі:
Та стати власником чудо-рослини пощастило не всім.
Приміром, житель першого поверху в розпал
бур’янової баталії був на базарі, і йому не діста-
лося навіть билинки.
— Неподобство! — скаржився він, шукаючи спів-
чуття.— Якісь сторонні люди наше добро розха-
пали. Не все одно, що я у чужий город заліз би...
Уранці, ідучи на роботу, я на розі побачив учо-
рашню бабусю-ентузіастку в чепчику. В акуратних
целофанових мішечках продавала вона бур’ян із
нашого подвір’я. На дощечці, яка лежала біля кор-
зини, кострубатими літерами було списано з учо-
рашньої таблички: «Рослина цілюща. Лікує від усіх
хвороб». Брала вона по карбованцю за мішечок.
До бабусі стояла черга.
— Хто останній? — запитав я.
І теж став. А раптом справді рослина — цілюща?
Бо ж люди беруть!
6