Цю подію передавали ніжно, простенько: «Я
дверима — рип! — а ти бігаєш по картоплі, маму
свою шукаєш. «Я осьде!» — гукаю»:
Нас із сестричкою в один день і в один час
вловили в житі.
Впіймали, та куди нас? На снопи! Сестричку за-
горнули в мамин платок, мене — в батькову жи-
летку.
Я лежу в жилетці та й думаю — сказати чи не
сказати: «Батьку, чого ти журишся? Не сумуй!
Скоро індивідуальному косарству кінець. Комбай-
нами будемо жати!»
Та подумав і друге: «Скажу — не повірить. Мало
того — розгнівається. Розсердиться та й почне до-
коряти: «Дивися, яке письменне стало. Не встигло
очей розплющити, а вже знає, яка техніка буде!
А що з нього вийде, як воно на ноги зіпнеться?
Рідному батькові скаже: «Тату! Ти знаєш, бога
вже немає!..»
Подумав, подумав і вирішив — промовчу. Не
стану батька гнівити.
Лежимо ми на снопу, мовчимо. А коло нас кру-
тяться, а коло нас бігають... Забавляють... Старша
сестра навіть ящірку піднесла:
— Ящірочка!.. Манюня!.. Бач, як очі витріщила?
А мені що — хай витріщає. Мені байдуже, хоч
і тигра показуйте. Мене хвилює інше: хто першим
із снопа сторчакне —- я чи сестричка?
Ляжте на наше місце та й спробуйте вдержа-
тися... Як вам і руки зв’язали, і ноги спеленали.
Зашнурували, дихати нічим.
Мої турботи були недаремні. Першою скотилася
сестричка, я — за нею.
6